Види спорту

Футбол

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігаціїПерейти до пошуку
Футбол
Football iu 1996.jpg
Характеристика
Категоріякомандна грагра з м'ячем
Спортсменів у команді11 з кожного боку (в тому числі воротар)
ІнвентарФутбольний м'яч
Перші змагання
Рік1872
Олімпійські ігриз 1900 року; з 1996 жінки
Чемпіонат світу1930
Чемпіонат Європи1956
Інші змагання1940
Міжнародна федерація
НазваФІФА
Рік заснування1904
Голова федераціїДжанні Інфантіно
Веб-сайтfifa.com
Національна федерація
Федерація футболу України
Пов'язані проєкти
Категорія:Футбол
Футбол асоціації, більш відомий як футбол (від англ. footballassociation football) або сокер (англ. soccer) — це командний вид спорту, який грається між двома командами по одинадцять гравців зі сферичним м'ячем. Близько 250 мільйонів чоловіків і жінок із більш ніж 200 країн грають у футбол, що робить його найпопулярнішим в світі видом спорту. Футбол є олімпійським видом спорту.
У футбол грають на прямокутному полі з воротами на кожному кінці. Мета гри полягає в тому, щоб забити м'яч в ворота протилежної команди. Гравцям не дозволяється торкатися м'яча руками, поки він знаходиться в грі, якщо вони не є воротарями (і тільки тоді, коли він перебуває в їхньому штрафному майданчику), або при вкиданні м'яча. Інші гравці в основному використовують свої ноги, щоб завдати удару або передати м'яч, але можуть також використовувати голову і тулуб. Команда, яка забиває більше голів до кінця матчу — виграє його. Якщо ні одна команда не забила м'яч, або рахунок однаковий то оголошується нічия, або гра переходить в додатковий час, або пенальті, в залежності від формату змагань.
Закони гри спочатку були кодифіковані футбольною асоціацією Англії в 1863, а вже потім розповсюдились і удосконалились по всій планеті. На всесвітньому рівні футболом керує Міжнародною федерацією футболу асоціації (FIFA; фр. Fédération Internationale de Football Association), яка організовує Кубок світу для чоловіків і жінок щочотири роки.

Футбольний матч

Футбольний м'яч

Зміст

Назва в Україні

Згідно спогадів Степана Шаха, професор Іван Боберський у 1908 році організував серед учнів Академічної Гімназії Львова «Спортовий Кружок гри ніжної пилки», який самі гімназисти називали «футбалевий клюб».[1]
До радянської анексії у Західній Україні також вживали назву ко́паний м'яч,[2] або ко́панка. Після відновлення незалежності України є прихильники заміни іноземної назви футбол на українську. Пропонуються різні варіанти, як давні, так і нові, зокрема, ногом'яч.

Головні правила


Арбітр показує жовту картку
Уперше правила введені 7 грудня 1863 року Англійською футбольною асоціацією. Базувались на придуманих у Кембриджському університеті положеннях гри.
  • Грають на футбольному полі завдовжки 90—120 метрів і завширшки 45—90 метрів. На двох протилежних кінцях стоять ворота (завширшки 7,32 м і заввишки 2,44 м), куди потрібно завести м'яча. М'яч, обвід якого повинен бути 68-71 см, а маса — від 396 до 453 грамів. У момент початку гри тиск усередині кулі має бути від 0,6 до 1,1 атмосфери (600—1100 г/см²).
  • Кількість запасних гравців визначається регламентом змагання і знаходиться у межах від 3 до 7.
  • Рішення судді є остаточними і під час гри не переглядаються. Він сам може змінити рішення, якщо ще не відновив гру.
Для подачі скарг на дії суддів існує регламент змагання і спеціальні комітети, що розглядають дані питання.
  • Футбольний матч складається з двох рівних таймів по 45 хвилин із 15-хвилинною перервою між ними. Після перерви команди міняються воротами.
За домовленістю тривалість тайму може бути змінена. Проте домовленостей потрібно досягти до початку матчу, і вони не повинні суперечити правилам змагання. Перерва між таймами не перевищує 15 хвилин й указується у регламенті змагань. Регламент змагань може потребувати додаткового часу для вирішення нічиїх.
  • За 9 футбольними правилами, м'яч вважається таким, що «вийшов з гри», якщо він цілком виходить за межі поля, або гра зупинена суддею.
  • Голом називається ситуація, коли м'яч цілком перетнув лінію воріт, розташовану між стійками і під перекладиною, й при цьому команда, що забила гол, не порушила правил.
  • Пенальті — вид штрафного удару у футболі, що пробивається з відстані 12 ярдів (приблизно 11 метрів від воріт). Тільки воротар команди, що захищається, може знаходитись між м'ячем і воротами під час пробиття цього удару. Пенальті пробивається під час звичайної гри. Схожі удари також пробиваються під час післяматчевих пенальті для визначення команди, що проходить у наступний раунд змагань у випадку, якщо матч закінчується внічию. Хоча процес пробиття цих ударів схожий з пробиттям пенальті, вони офіційно не вважаються пенальті; процес пробиття цих ударів відбувається згідно з іншими правилами.
  • Вкидання м'яча є одним із способів відновлення гри. Гол, забитий безпосередньо після вкидання, не зараховується. Вкидання призначається у випадку, коли м'яч повністю перетне бокову лінію поля, з місця, де м'яч перетнув лінію на користь команди-суперниці гравця, що останнім торкнувся м'яча.
  • Удар від воріт призначається, коли м'яч, останнього разу торкнувшись гравця нападаючої команди, повністю перетнув лінію воріт, і гол не був забитий. Якщо ж м'яч пішов за лінію воріт від гравця команди, що оборонялася, призначається кутовий.
  • Кутовий удар є одним з найнебезпечніших стандартних положень. Команди часто відпрацьовують тактику у захисті й нападі при пробитті кутових ударів. Оскільки всі відстані заздалегідь відомі, то грамотно пробитий кутовий удар стає прекрасним шансом забити гол. Найчастіше м'яч з кутового навішують у штрафний майданчик, де високі футболісти або прагнуть одразу пробити по воротах, або скинути м'яч під удар партнерові. Рідше подають м'яч низом, але через велике скупчення гравців при кутових опанувати м'ячем буде складніше.

Історія футболу

Докладніше: Історія футболу
Cuju in Shilin Guangji
Ігри, схожі за основними принципами на сучасний футбол, існували в різних народів з давніх часів. Так, серед претендентів на головний прообраз футболу є стародавні китайці (чжу-чу), давні римляни та греки (гарпастум), середньовічні італійці (кальчо), ацтеки. Проте нинішній футбол є прямим нащадком гри у м'яч в Британії. Перші правила гри, які чітко розрізняли футбол і регбі, були записані 1863 року, хоча перші футбольні клуби з'явилися дещо раніше. Футбол за встановленими правилами здобув популярність наприкінці XIX-го, на початку XX-го століття. Завдяки британським морякам гра потрапила в численні портові міста світу, а звідти поширилася на територію країн ЄвропиЛатинської АмерикиАфрикиАзії.
Потреба в створенні єдиної організації для управління всім світовим футболом стала очевидною на початку 20 століття зі зростанням популярності та кількості міжнародних матчів. Спочатку Футбольна Асоціація Англії очолювала процес врегулювання різних дискусійних питань зі створення, але ця робота була без прогресу; і тому право створити таку організацію випало на долю семи інших європейських держав. ФІФА було засновано 21 травня 1904 в Парижі, саме цей факт став причиною того, що в загальноприйнятих повній та скороченій формі використовується французька назва. Країнами-засновниками були БельгіяДаніяІспаніяНідерландиФранціяШвейцарія і Швеція; трохи пізніше цього ж року до ФІФА приєдналася Німеччина, а ще через рік АвстріяАнглія та Італія. Першим президентом ФІФА був француз Робер Герен. Перші змагання під егідою ФІФА були проведені в 1906 році, хоча особливих успіхів в організації змагань ФІФА не досягла. Цей факт, в комбінації з низкою економічних чинників привів до відставки Герена з поста президента і його заміни Деніелом Вулфоллом з Англії, яка на той час уже стала членом асоціації. Наступні змагання під егідою ФІФА — футбольний турнір на Олімпійських Іграх 1908 року в Лондоні були набагато успішнішими, хоча і виникли певні проблеми пов'язані з участю професійних футболістів в Олімпійських Іграх.
Членство ФІФА розширилося за межі Європи з прийняттям Південно-Африканського Союзу в 1909Аргентини і Чилі в 1912 і Сполучених Штатів в 1913.
Під час Першої світової війни ФІФА пережила серйозні випробовування, оскільки багато гравців відправилися на фронт, а можливість міжнародних переїздів для проведення турнірів була сильно обмеженою. Після війни, зі смертю Вулфолла, президентський пост обійняв голландець Карл Хіршманн. ФІФА була врятована від повного розвалу, але ціною цього був вихід з організації усіх чотирьох британських асоціацій, котрі не бажали брати участь у міжнародних змаганнях з їхніми недавніми ворогами.
В сучасну епоху за кількістю гравців на всіх рівнях футбол поступається тільки легкій атлетиці й займає перше місце серед командних видів спорту. Сучасна історія футбольного м'яча розпочалась в середині XIX століття, коли Чарльз Гудієр розробив перший м'яч, виготовлений з вулканізованої гуми. Сім років по тому, в 1862 році інший винахідник Річард Ліндон створив першу надувну гумову камеру для м'яча. Пізніше Ліндон розробив насос для камери, і на виставці в Лондоні його винахід здобув золоту медаль у футболі.
Сім років після того, в 1863 році була заснована Футбольна асоціація Англії, яка виробила перші уніфіковані футбольні правила, однак в них нічого не згадувалось про футбольний м'яч. У 1872 році офіційно був встановлений стандартний розмір та вага м'яча. До цього розмір та вага м'яча визначались перед матчевими домовленостями обох команд.

Тактика

Оскільки футбол гра командна, на перше місце висувається взаєморозуміння гравців, уміння вести грамотні спільні дії. Важливе значення при цьому має тактичну побудову гравців. Тактика ділиться на три основні категорії:
  1. розстановка гравців;
  2. дії команди при атаці або при обороні, в відношенні або всієї команди, або її частини;
  3. стандартні положення.

4-4-2
Для гравців і тренерів важливо визначити роль кожного гравця на полі і способи, якими вони повинні досягати мети гри, — забити гол і не дозволити зробити цього суперникам. Для цього доводиться приділяти увагу всім трьом аспектам тактики, а також стежити за еволюцією гри в цілому. Найпоширенішою тактичною схемою в сучасному футболі є гра з чотирма захисниками, чотирма півзахисниками і двома нападниками — 4-4-2. Існує велика кількість схем, проте саме поняття схеми, як і поняття амплуа гравців досить відносно. У залежності від кваліфікації гравців, їх обов'язки на полі можуть значно виходити за межі амплуа. Так, часто за задумом тренера півзахисники, особливо крайні (а іноді навіть і центральні захисники) виконують роль нападників. У зв'язку з розвитком теорії футболу і універсалізацією гравців стали анахронізмом деякі широко відомі перш схеми (наприклад, бразильська атакуюча схема «дубль-ве» або система оборони з вільним захисником) і багато футбольні терміни («інсайд», «ліберо» і т. п .).
Сильні сторони
Ця схема має великий захисний потенціал. При втраті м'яча півзахист відходить назад, і ви отримуєте в результаті 8 чоловік, що стоять в обороні. Жоден з ваших гравців не залишається один на один з противником — у нього завжди є партнер на підстраховці.
Коли м'яч у вашої команди — жоден з ваших гравців не знаходиться в ізольованій позиції. Він завжди може отримати допомогу від партнерів або допомогти партнеру. Розвиток атаки можна здійснювати, використовуючи короткі та середні передачі ближньому гравцю, які завжди простіше виконати, ніж точний пас на 50 метрів. Це допомагає команді підтримувати коефіцієнт володіння м'ячем і розвивати атаку.
Слабкі сторони
Слабкість номер один — ізольованість форвардів. Коли команда обороняється, то форварди зазвичай залишаються попереду, і, щойно м'яч відібраний, виникає ситуація, коли потрібно якомога швидше доставити м'яч вперед, щоб по максимуму скористатися тимчасової неготовністю суперника до оборони. Варіант перший — зробити швидкий пас вперед, форвард повинен вміти прийняти м'яч, обіграти захисника і атакувати ворота, або хоча б зберегти м'яч до підходу партнерів. Другий варіант пов'язаний з використанням форварда-диспетчера, який відходить в глибину поля для отримання м'яча і потім доставляє його вперед. Це вимагає від такого гравця видатних здібностей та вміння віддавати точний пас.
І друга проблема, пов'язана з використанням 4-4-2, це навантаження, якій піддаються крайні півзахисники. Звичайно, вона виражена не так явно, як в 3-5-2, але крайній півзахисник повинен контролювати великий простір і брати участь у всіх трьох командних функціях — обороні, творенні і атаці. А це вимагає дуже якісних гравців, які повинні володіти широким технічним арсеналом і бути підготовленими фізично.
І, нарешті, третє, що потрібно мати на увазі, хоча це і не можна назвати слабкою стороною, радше, це просто особливість. Для успішного використання цієї схеми потрібно налагодити чітку взаємодію в парах: в парі форвардів, в парах флангових гравців (захисник-півзахисник).

4-3-3
Ця схема гри веде свій початок від схеми 4-2-4. Успіхи збірної Бразилії на чемпіонатах світу зробили її популярною у всьому світі. Однак, широке використання показало не тільки її сильні сторони, а саме атаку, але і слабкості — в першу чергу оборонні. Тому, було вирішено «пожертвувати» одним форвардом і перевести його в півзахист. Так і з'явилася ця схема.
При розвитку атаки, в атакуючих діях беруть участь 6 осіб, а захисники залишаються на підстрахавці. З урахуванням того, що вся атакуюча група знаходиться в штрафний і біля неї, захист висувається до центральної лінії — щоб не створювати розривів між півзахистом і захистом. Це автоматично спричиняє за собою вибір на користь пресингу на чужій половині поля і ущільнення стратегії командної побудови в зоні м'яча. А значить, від захисни повинні вміти справлятися з контратаками, які починаються довгим пасом на хід нападаючим, а півзахисті — швидко накривати гравця, який володіє м'ячем, щоб звести подібні контратаки до мінімуму.
Сильні сторони
Сильною стороною цієї схеми є атака. Саме початкове розташування трьох форвардів дає команді більше можливостей для продовження атаки. Команді легко підтримувати як ширину атаки (це роблять крайні форварди), так і її глибину (це завдання центрфорварда). У всіх трьох лініях в кожній із зон (центр і фланги) є свій гравець, що допомагає в розвитку атаки.
Слабкі сторони
Слабкістю цієї схеми гри, є оборона. Три форварда, а іноді і захопившись атакою півзахисники часто вимикаються з гри першим же пасом атакуючої команди. В результаті, на захист падає велика відповідальність. Захисники повинні вміти контролювати широкий простір, вони повинні вміти опікати гравців атаки суперника. Вони повинні читати гру, повинні наздоганяти нападників суперника, якщо ті змогли отримати м'яч на хід.
Щоб полегшити життя захисту — півзахист повинна активно пресингувати суперника відразу після втрати м'яча. Це вимагає від захисників вміння грати позиційно, фізичної готовності, витривалості і працездатності.
Для успішного розвитку атаки півзахисники повинні вміти швидко доставляти його в лінію атаки, що вимагає від них відповідних навичок. Тобто, всі три півзахисника в значній мірі повинні бути універсалами, здатними успішно атакувати й оборонятися.

Ахен, Тіволі, кутовий прапорець

Стандартні положення — кутові

Кутові, або корнери — одне з трьох основних стандартних положень, поряд з вільними ударами і вкидання. Підраховано, що понад 50 відсотків м'ячів забивається саме зі стандартних положень.
Кутові діляться на три типи: подача м'яча на ближню штангу, на дальню штангу або короткий розіграш. При подачі на ближню штангу можна і відразу бити по воротах.

Стандартні положення — вільні удари

Можливість забити м'яч з вільного удару залежить від відстані до воріт і від того, прямий це удар чи ні.

Стандартні положення — вкидання

Вкидання м'яча у штрафний майданчик може бути розіграно двома способами: або гравець скидає м'яч своєму партнеру, або відразу б'є по воротах. «Тоттенхем Хотспур» 1961 року, коли він зробив «золотий дубль», розігрував м'яч таким чином: Дейв Маккей вкидав м'яч на голову Боббі Сміту, який стояв на лінії воротарської, а Сміт скидав його своєму партнеру, який і забивав гол. Якщо захисник встигав до м'яча першим, «Тоттенхем» заробляв принаймні кутовий, але дуже часто цей розіграш закінчувався голом. Одного разу дуже видовищний розіграш вкидання вдався «Арсеналу». Кліфф Голтон вкинув м'яч майже на 11-метрову позначку, і Дуг Лішмен перекинув м'яч через воротаря Боббі Брауна. Це сталося в престижному товариському матчі в 1951 року «Квінз Парк Рейнджерс» зрівняв рахунок у фіналі Кубка Англії 1982 проти «Тоттенхема», коли Боб Гейзелл вкинув м'яч на Террі Фенвіка, який і забив гол. Подібним чином Девід Вебб з «Челсі» забив переможний гол у переграванні фіналу Кубка Англії в 1970 року проти «Лідса». М'яч тоді вкинув Іен Гатчінсон.

Організації

Докладніше: ФІФА
Докладніше: УЄФА
Організацією футболу у світі опікується ФІФА — Міжнародна федерація футболу.
ФІФА — асоціація, яка була заснована згідно з законами Швейцарії. Її штаб знаходиться в Цюриху. Головним керівним органом ФІФА є Конгрес ФІФА — збори представників від кожної з національних федерацій, які входять до складу ФІФА. Конгрес збирається на звичайні сесії один раз щороку й на позачергові сесії, які проводяться один раз на рік з 1998 і дотепер, а також коли виникає потреба. Лише Конгрес може здійснити зміни в статуті ФІФА. Конгрес обирає президента ФІФА, її генерального секретаря й інших членів Виконавчого Комітету ФІФА. Президент і генеральний секретар — головні посадовці ФІФА. Вони відповідають за її щоденну адміністрацію, що провадиться Генеральним Секретаріатом, штат якого налічує 207 членів.
Правила гри встановлює Міжнародна Рада Футбольних Асоціацій, в якій ФІФА належать 4 голоси з 8-ми.
На континентальному рівні керівними органами футболу є відповідні континентальні федерації, зокрема в Європі — УЄФА. Національними справами відають національні федерації з футболу, в Україні — Федерація футболу України.
В наш час футбольні змагання вищого рівня в більшості країн проводяться професійними футбольними лігами — незалежними комерційними організаціями, до складу яких входять національні футбольні федерації. В Україні такою лігою є Професіональна футбольна ліга України.

Основні змагання

Футбольні змагання проводяться на рівні клубів, аматорських і професійних, а також на рівні національних збірних країн світу.

Рівень національних збірних

Найважливішим футбольним змаганням є Чемпіонат світу з футболу, який розігрується під егідою ФІФА кожних чотири роки, і в якому беруть участь національні збірні понад 200-от країн світу. Це змагання складається з кваліфікаційного етапу, на якому відбираються 32 найкращі збірні, й фіналу. Окрім Кубку світу серед чоловіків ФІФА проводить також Кубок світу серед жінок, а також низку молодіжних і юнацьких змагань з віковими обмеженнями для учасників.
ФІФА відповідає також за проведення Олімпійського футбольного турніру — змагання з футболу в рамках Олімпіад.
У проміжку між фіналами Кубку світу, проводяться континентальні чемпіонати, зокрема в Європі, чемпіонат Європи з футболу.

Рівень клубних команд

На клубному рівні найважливішими футбольними змаганнями є національні чемпіонати, в Україні — Чемпіонат України з футболу, та національні кубки, в Україні — Кубок України з футболу. Національні футбольні змагання організовані за системою ліг і дивізіонів й охоплюють гравців усіх рівнів — від аматорів до професіоналів.
Окрім національних клубних змагань існують міжнародні клубні турніри. Найпрестижнішими міжнародними турнірами на клубному рівні є європейська Ліга чемпіонів УЄФА та латиноамериканський Кубок Лібертадорес. Іншим міжнародним кубковим змаганням у Європі до 2009 року був Кубок УЄФА, який з сезону 2009/2010 було реорганізовано в Лігу Європи.

Німецька національна жіноча збірна перед матчем з Францією на Жіночому Євро 2009 у Фінляндії.

Жіночий футбол

Докладніше: Жіночий футбол
Жіночий футбол існував досить давно, але до 1970-х років, коли він почав приймати організовані форми, цей вид спорту асоціювався з благодійними іграми та фізичними вправами. До 1970-х футбол розглядався як чоловічий вид спорту. У міру розвитку жіночого футболу з'являлися великі змагання — як на національному, так і на міжнародному рівнях. У деяких країнах жіночий футбол — одна з найреспектабельніших командних ігор для жінок. Також це один з небагатьох видів жіночого спорту, в якому існують професійні ліги і клуби.

Різновиди футболу

Докладніше: Різновиди футболу

Пляжний футбол.
Існує безліч різновидів футболу, переважно з меншим числом гравців — у тому числі футдаблбол (грається двома м'ячами), пляжний футбол (грається на піску), футзал (грається в залі на спеціальному покритті), дворовий футбол (грається на будь-якому покритті на полях будь-якого розміру будь-якою кількістю людей), болотний футбол (грається на болоті), футбольний фристайл (полягає у виконанні всіляких хитрощів і трюків), Гельський футбол (національний вид спорту в Ірландії)
Оскільки популярність футболу дуже висока, існує багато ігор, що імітують футбол.

Футбол в Україні

Докладніше: Футбол в Україні

Пам'ятний знак на місці першого в Україні футбольного матчу. Львів (Стрийський парк)
Офіційно першим футбольним матчем в Україні зараз вважається матч у Львові 14 липня 1894 року між командами Львова і Кракова. Матч відбувся у Стрийському парку в рамках Загальної виставки краєвої і тривав 7 хвилин до першого голу, оскільки після матчу мали відбуватися показові виступи спортсменів інших видів спорту. На 6-тій хвилині переможний гол забив спортсмен Львова Володимир Хомицький — учень другого року навчання учительської семінарії. У 2004 році, з нагоди відзначення 110-ї річниці першого матчу в Україні у Стрийському парку Львова відбулося урочисте відкриття пам'ятника українському футболу роботи львівського скульптора Ярослава Скакуна[3].
Футбол прийшов в Україну у 188090-их роках через службовців британських підприємств в Одесі, чужинців, що працювали на заводах (ДонбасКиїв) та через посередництво гімнастично-спортових товариств (наприклад, «Сокіл»). За їх прикладом футбол поширився серед студентства, шкільної молоді, робітництва; у 1900-их роках виникли перші футбольні клуби (Львів1903 — «Слава», Київ: 1904 — «Південь», 1906 — «Політехніка»; Миколаїв1906 — «Техніка»; 1906 — «УСК», Перемишль1907 — «Сянова Чайка»; Харків1908; Юзівка, Краматорське, 1911 — «Україна» та ін.). До першої світової війни футбол поширився майже у всіх містах України. Клуби відбували міжміські матчі, футбольні турніри, об'єднувалися у футбольні ліґи (1911 — у Києві, 1912 — у Харкові, 1913 — на Донбасі), організувалися футбольні суддівські колегії, виходили футбольні видання: І. Боберський «Копаний м'яч» (1906), «Футбольні правила гри» (1908); І. Можарський «Футбол» (1909). Згідно із заявою ФІФА, в 2001 році в футбол на планеті грало близько 250 мільйонів чоловік. З них понад 20 мільйонів - жінки. Зареєстровано близько 1,5 мільйона команд і 300 000 професійних клубів.[4]
На Західній Україні, окупованій по Першій світовій війні Польщею, українські клуби організували у Львові 1921 «Союз копаного м'яча» при «Змаговому Союзі Сокола-Батька», згодом Український Спортовий Союз. З 1928 клуби змагалися у державних футбольних ліґах. Успішно футбол розвивався на Закарпатті й на Буковині. Незважаючи на кордони, клуби відбували між собою футбольні зустрічі (Львів — Чернівці — Ужгород). З большовицькою окупацією західно-українських земель ліквідовано всі клуби й ліґи та організовано нові на профспілковій базі і включено до загальносоюзної системи.
Після першої світової війни в УССР організовано робітничі клуби, діяльністю яких керувало Головне управління загального військового навчання (з 1969 федерація футболу УРСР). 1921 відбулися змагання за першість збірних команд України (першун — Харків), 1924 Харків здобув першість СРСР. З 1933 в Україні організовано дитячі команди, 1935 — вищу школу футбольних тренерів. З 1936 за чемпіонат країни змагалися не збірні команди міст, а колективи спортивних товариств, створені на профспілкових основах. З 1937 відбувалися змагання за Кубок України1961 Київ зломив довголітню гегемонію Москви у футболі й кілька разів здобував кубок СРСР, 1975 — Кубок кубків і Суперкубок Європи — найвизначніші трофеї європейського футболу 1979 в УРСР було 954 000 футболістів у 27 000 колективах фізкультури; працювало 1 115 штатних (з них 700 у дитячо-юнацьких спортових школах і 120 у командах майстрів) і 82 000 громадських тренерів, для яких створено методичні центри при Київському й Львівському інститутах фізкультури. До диспозиції футболістів є близько 900 стадіонів і 20 000 футбольних полів (70 % у сільських місцевостях).
На еміграції в 194549 роках футбол плекався по ДП таборах у НімеччиніАвстрії, згодом в СШАКанадіВеликої БританіїАвстралії. З заснуванням Укр. Спортової Централі Америки й Канади (УСЦАК) та її делеґатур відбуваються змагання на першість. Деякі клуби влаштовують виховно-вишкільні літні футбольні табори для всієї молоді США.
За часів незалежності в Україні організовано національну систему проведення змагань на всіх рівнях, якою опікується Федерація футболу України. Професіональні змагання на вищому рівні проходять під керівництвом Професіональної футбольної ліги України.
Вперше про ідею створити Прем'єр-лігу власники українських футбольних клубів заговорили ще 2007 року. У результаті, 15 квітня 2008 року на черговій зустрічі керівників клубів топ-ешелону було підписано протокол про створення Об'єднання професіональних футбольних клубів України «Прем'єр-ліга». 27 травня 2008 року власники клубів остаточно заявили про старт Прем'єр-ліги вже у сезоні 2008/2009, а не наступного, як планувалося раніше. В.о. Президента обрано Віталія Данілова. 20 червня 2008 року Об'єднання професіональних футбольних клубів України «Прем'єр-ліга» стало колективним членом Федерації футболу України. У цей же день президент ФФУ Григорій Суркіс підписав із в.о. Президента Прем'єр-ліги Віталієм Даніловим договір про співпрацю. 15 липня 2008 року на Загальних зборах Учасників ОПФКУ «Прем'єр-ліга» було подовжено повноваження Віталія Данілова на посаді в.о. Президента.1 липня 2009 року Віталія Данілова було обрано Президентом Прем'єр-ліги.
Збірна України з футболу дійшла до 1/4 фіналу Кубка світу з футболу 2006Донецький «Шахтар» здобув трофей Ліги Європи УЄФА — Кубок УЄФА сезону 2008/2009. Україна здобула право на проведення разом із Польщею чемпіонату Європи з футболу 2012. Стала учасником Чемпіонату Європи 2016 року в Франції.



Волейбол

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігаціїПерейти до пошуку

Волейбол

Відбиття м'яча
Волейбо́л (від англ. volleyball, інші назви: відбива́нка (заст., діал.),[1] сітківка[2]) — спортивна гра з м'ячем, у якій дві команди змагаються на спеціальному майданчику, розділеному сіткою. Волейбол є олімпійським видом спорту.

Загальні відомості

Існують декілька різних версій гри. Мета гри — направити м'яч над сіткою таким чином, щоб він доторкнувся до ділянки суперника та запобігти спробі гравців суперника зробити те саме. Для цього команда має торкнутися до м'яча не більше трьох разів (або, можливо, ще один раз на блоку).
М'яч вводиться до гри через подачу: гравець, що подає, завдає удару по м'ячу направляючи його у бік суперника. Розіграш кожного м'яча триває до приземлення м'яча на майданчик, виходу в «аут» або порушення правил.
У волейболі команда, яка виграла розіграш, отримує очко (за системою «кожний розіграш — одне очко»). Коли команда, що приймає подачу, виграє розіграш, вона одержує очко і право подавати, її гравці переходять на одну позицію за годинниковою стрілкою.
Волейбол (англ. volleyball від volley — «залп», «удар з льоту», і ball — «м'яч») — вид спорту, командна спортивна гра, в процесі якої дві команди змагаються на спеціальному майданчику, розділеному сіткою, прагнучи направити м'яч на сторону суперника так, щоб він приземлився на майданчику супротивника (добити до підлоги), або гравець команди, що захищається, припустився помилки. При цьому для організації нападу гравцям однієї команди дається не більше трьох торкань м'яча поспіль (на додаток до торкання на блоці). Центральний орган волейболу, як міжнародного виду спорту, що визначає зведення правил FIVB (англ.) — Міжнародна волейбольна федерація. Волейбол — олімпійський вид спорту з 1964 року. Волейбол — неконтактний, комбінаційний вид спорту, де кожен гравець має свою спеціалізацію на майданчику. Найважливішими якостями для гравців у волейболі є стрибучість для можливості високо піднятися над сіткою, реакція, координація, фізична сила для ефективних ударів. Для любителів волейбол — поширена розвага і спосіб відпочинку завдяки простоті правил і доступності інвентарю. Існують численні варіанти волейболу, що відгалузилися від основного виду, — пляжний волейбол (олімпійський вид з 1996 року), міні-волейбол.

Історія

Походження сучасного волейболу

Винахідником волейболу вважається Вільям Джон Морган, викладач фізичного виховання коледжу Асоціації молодих християн (YMCA) в місті Холіоке (штат МассачусетсСША). 9 лютого 1895 року в спортивному залі він підвісив тенісну сітку на висоті 197 см, і його учні, число яких на майданчику не обмежувалося, стали перекидати через неї баскетбольний м'яч. Морган назвав нову гру «мінтонет». Роком пізніше гра демонструвалася на конференції коледжів асоціації молодих християн в Спрінгфілді і за пропозицією професора Альфреда Т. Хальстеда отримала нову назву — «волейбол». У 1897 році були опубліковані перші правила волейболу. Загальні правила гри сформувалися в 191525. У країнах АмерикиАфрикиЄвропи практикувався волейбол з шістьма гравцями на майданчику, в Азії — з дев'ятьма або дванадцятьма гравцями на майданчику 11×22 м без зміни позицій гравцями під час матчу. У 1922 році проведені перші загальнонаціональні змагання — в Брукліні відбувся чемпіонат YMCA за участю 23 чоловічих команд. У тому ж році була утворена федерація баскетболу і волейболу Чехословаччини — перша у світі спортивна організація з волейболу. У другій половині 1920-х років виникли національні федерації БолгаріїСРСР, США і Японії. У той же період формуються головні аспекти техніки — подача, приймання, нападний удар і блок. На їх основі виникає тактика командних дій. У 1930-і роки з'явилися груповий блок і страхування, варіювалися нападні й обманні удари. У 1936 році на конгресі Міжнародної федерації з гандболу, що проводився в Стокгольмі, делегація Польщі виступила з ініціативою організувати технічний комітет з волейболу як частину федерації з гандболу. Була утворена комісія, до якої увійшли 13 країн Європи, 5 країн Америки і 4 країни Азії. Членами цієї комісії як основні були прийняті американські правила з незначними змінами: виміри проводилися в метричних пропорціях, м'яча можна було торкатися всім тілом вище поясу, після того, як торкнувся м'яча на блоці, гравцю було заборонено повторне торкання поспіль, висота сітки для жінок — 224 см, зона подачі була суворо обмежена.

Післявоєнна історія

Після закінчення Другої світової війни стали розширюватися міжнародні контакти. 18—20 квітня 1947 в Парижі відбувся перший конгрес Міжнародної федерації волейболу (FIVB) за участю представників 14 країн: БельгіїБразиліїУгорщиниЄгиптуІталіїНідерландів, Польщі, ПортугаліїРумунії, США, УругваюФранції, Чехословаччини і Югославії, які і стали першими офіційними членами FIVB. FIVB затвердила офіційні міжнародні правила, а в її складі були утворені арбітражна комісія і комісія з розробки і вдосконалення правил гри. Першим президентом FIVB був обраний французький архітектор Поль Лібо, якого згодом неодноразово переобирали на цю посаду до 1984 року.

Нові правила

У 1984 році Поля Лібо змінив на посту президента FIVB доктор Рубен Акоста, адвокат з Мексики. За ініціативою Рубена Акости проведено численні зміни в правилах гри, направлені на підвищення видовищності змагань. Напередодні Олімпійських ігор-1988 в Сеулі відбувся 21-й конгрес FIVB, на якому були прийняті зміни в регламенті вирішальної п'ятої партії: тепер вона повинна гратися за системою «ралі-пойнт» («розіграш-очко»). З 1998 року така система підрахунку очок розповсюджується на весь матч, в тому ж році з'явилося амплуа ліберо.
На початку 1980-х з'явилася подача в стрибку і сама гра стала ще агресивнішою і швидшою. Збільшився й зріст волейболістів. Якщо в 1970-і роки в команді могло не бути жодного гравця зростом вище 2-х метрів, то з 1990-х років все змінилося. У командах високого класу нижчими 195—200 см зазвичай є лише ліберо. Навіть у жіночих командах гравці вищі за два метри — нормальне явище. З 1990 року стала розігруватися Світова ліга з волейболу, щорічний цикл змагань, покликаний збільшити популярність цього виду спорту у всьому світі. З 1993 проводиться аналогічне змагання у жінок — «Гран-прі».

Сучасний стан

З 2006 року FIVB об'єднує 219 національних федерацій волейболу. Волейбол є одним з найпопулярніших видів спорту на планеті. Найрозвиненішим волейбол, як вид спорту, є в таких країнах, як Бразилія, Італія, Китай, Росія, США, Японія, Польща. Чинним чемпіоном світу серед чоловіків є Польща (Чемпіонат світу з волейболу 2014 року).

Правила


Атакує збірна Сербії (фрагмент матчу проти Болгарії)
Гра ведеться на прямокутному майданчику розміром 18х9 метрів. Майданчик розділений посередині сіткою. Гра ведеться сферичним м'ячем колом 65—67 см, вагою 260—280 г. Кожна з двох команд складається максимум з 12 гравців, а на полі одночасно знаходяться 6. Мета гри — ударом добити м'яч до ігрової поверхні майданчика половини супротивника або примусити його помилитися.
Гра починається введенням м'яча в гру за допомогою подачі. Після введення м'яча в гру подачею і успішного розіграшу подача переходить до тієї команди, яка виграла очко. Майданчик за кількістю гравців умовно розділений на 6 зон. Після кожного переходу права подачі переходять від однієї команди до іншої в результаті розіграшу очка, гравці переміщаються в наступну зону за годинниковою стрілкою.

Подача

Виконує подачу гравець, який в результаті останнього переходу переміщається з четвертої в п’яту зону. Подача проводиться із зони подачі за задньою лінією ігрового майданчика. Завдання гравця, що подає, відправити м'яч на половину супротивника. До того як гравець не торкнеться м'яча при подачі, жодна частина його тіла не повинна торкнутися поверхні майданчика (особливо це стосується подачі в стрибку). У польоті м'яч може торкнутися сітки, але не повинен торкатися антен або їх уявного продовження вгору. Якщо м'яч торкнеться поверхні ігрового майданчика, команді, що подавала, зараховується очко. Якщо гравець, який подавав, порушив правила або відправив м'яч до ауту, то очко зараховується команді, що приймала. Не дозволяється блокувати м'яч при подачі, перериваючи його траєкторію над сіткою.

Прийом

Зазвичай приймають м'яч гравці, які стоять на задній лінії, тобто в 5, 6, 1 зонах. Проте прийняти подачу може будь-який гравець. Гравцям команди, що перебувають на прийомі, дозволяється зробити три торкання і максимум після третього перевести м'яч на половину супротивника. Обробляти м'яч на прийомі можна в будь-якому місці майданчика і вільного простору, але тільки не на половині майданчика супротивника. При цьому, якщо доводиться пасом переводити м'яч назад на свою ігрову половину, друга передача з трьох не може проходити між антенами, а обов'язково повинна проходити поза ними. Під час прийому не допускається затримка м'яча при його обробці, хоча приймати м'яч можна будь-якою частиною тіла.

Атака[ред. | ред. код]

Зазвичай при успішному прийомі м'яч приймається гравцями задньої лінії (1-е торкання), доводиться до зв'язкового гравця (2-е торкання), який передає м'яч гравцеві атаки (3-е торкання). При ударі м'яч, повинен пройти над сіткою, але в просторі між двома антенами. При цьому м'яч може зачепити сітку, але не повинен зачіпати антени або їх уявного продовження вгору. Гравці передньої лінії можуть атакувати з будь-якої точки майданчика. Гравці задньої лінії перед атакою повинні відштовхуватися за спеціальною триметровою лінією. Ліберо заборонено атакувати, тобто завдавати удару по м'ячу, котрий знаходиться вище за лінію верхнього краю сітки.

Регламент

Волейбольна партія не обмежена в часі і триває до 25 очок. При цьому, якщо перевага над супротивником не досягла 2 очок, партія триватиме до тих пір, поки не буде досягнута потрібна перевага. Матч триває до того, як одна з команд виграє три партії. У п'ятій партії (тай-брейк) рахунок ведеться до 15 очок. У кожній партії тренер кожної з команд може попросити два тайм-аути по 30 секунд. Додатково у перших 4 партіях призначаються технічні тайм-аути після досягнення однієї з команд 8 і 16 очок (по 60 секунд). У кожній партії тренер має право провести не більше 6 замін польових гравців (окрім ліберо).